ДОКАЗОВА МЕДИЦИНА: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА, тема наукової статті з медицини

02.10.2015

ДОКАЗОВА МЕДИЦИНА: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА Текст наукової статті за фахом « Медицина і охорона здоров’я »

В ЦЕРН зміряли енергію зв’язку в антиядрах

Читати повністю

  • Хіміки отримали вуглецеві нановолокна з повітря

    Хіміки з університету Джорджа Вашингтона представили технологію одержання вуглецевих нановолокон з атмосферного вуглекислого газу. За словами дослідників, розробка дозволить одночасно зменшити концентрацію CO2 в атмосфері Землі і забезпечить промисловість важливою сировиною.

    Підводні роботи-сапери отримають маніпулятори

    Американська компанія re2 Robotics займеться розробкою маніпулятора з великою кількістю ступенів свободи для автономних незаселених підводних апаратів. Розробку маніпулятора замовило Науково-дослідне управління ВМС США. Сума угоди склала 2,7 мільйона доларів. Військові мають намір використовувати новий маніпулятор для знешкодження саморобних вибухових пристроїв, встановлених під водою на опори мостів, корпуси кораблів або морських базах.

    Схожі теми
    Текст

    наукової роботи на тему «ДОКАЗОВА МЕДИЦИНА: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА». Наукова стаття за спеціальністю «Медицина і охорона здоров’я»

    ?ДОКАЗОВА МЕДИЦИНА: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

    Кобелевская Н.В. кандидат медичних наук

    Міська клінічна лікарня №53, р. Москва

    Останні 20 років в охороні здоров’я багатьох країн світу прогресивний розвиток отримало напрям «Evidence-base medicine» — термін, що перекладається, хоча і неточно, як «Доказова медицина» (ДМ).

    Актуальність ДМ обумовлена часто виникають у практиці протиріччям між думкою, усталеним у практикуючих лікарів, і об’єктивними, доведеними науковими фактами з якої-небудь проблеми.

    Згідно з визначенням Evidence-Based Medicine Working Group (1992), ДМ — підхід до медичної практики, при якому рішення про застосування профілактичних, діагностичних та лікувальних заходів приймаються виходячи з наявних доказів їхньої ефективності і безпеки, а такі докази піддаються пошуку, порівнянню, узагальненню і поширенню для використання в інтересах хворих. [1]

    На 3-й міжнародній конференції викладачів і розробників у галузі науково обгрунтованої практики, що проходила на Сицилії з 2 по 6 листопада 2005 р. було прийнято угоду, відому як «Сицилійська декларація з питань науково обгрунтованої практики», згідно з якою: «Научнообоснованная практика потребує прийняття найбільш прийнятного, тобто оптимального рішення з усіх можливих у наданні медичної допомоги на підставі сучасної найбільш істотною і достовірної наукової інформації. Це рішення повинно прийматися пацієнтом виходячи з інформації, наданої йому лікарем на підставі експліцитних і не явно виражених (імпліцитних) знань, якими він володіє, з урахуванням наявних ресурсів. Фахівці охорони здоров’я повинні вміти здобувати нові знання, оцінювати, узагальнювати і застосовувати їх, пристосовуючись до мінливих умов в процесі здійснення своєї професійної діяльності. Всі фахівці охорони здоров’я повинні розуміти принципи НОП, вміти бачити її в практичній діяльності, впроваджувати науково обґрунтовані принципи в охорону здоров’я і критично ставитися до своєї діяльності і до наукової інформації.[2]

    Методичною основою ДМ є клінічна епідеміологія — наука, що розробляє методи клінічних досліджень, які дають можливість робити науково обґрунтовані висновки, зводячи до мінімуму вплив на результати різних систематичних і випадкових помилок.

    В основі ДМ лежить перевірка ефективності і безпеки методик діагностики, профілактики та лікування в клінічних дослідженнях.

    Значимість медичного дослідження визначається науковим обґрунтуванням і можливістю практичного застосування, сама ж наукова обгрунтованість медичного дослідження є мірою довіри до його результатів. [3]

    Рівні доказовості клінічних досліджень поділяються в залежності від якості дослідження та його завдань. За сучасними стандартами надійна оцінка ефективності методів лікування та профілактики може бути отримана тільки в ході рандомізованих контрольованих досліджень-найбільш доказових і об’єктивних.

    Такого роду дослідження проводяться не тільки в фармакології, де вони найбільш розроблені і поширені. Принципи ДМ бути застосовані до будь-якої галузі медичної науки, лікувально-діагностичних технологій, а так же заходам в області організації оптимальної системи охорони здоров’я.

    Підхід ДМ можна образно уявити у вигляді пятистадийной моделі [4]:

    1. визначення клінічних питань, на які потрібно знайти відповідь;

    2. пошук доказів;

    3. критична оцінка достовірності та корисності доказів;

    4. прийняття рішення шляхом зіставлення даних власного досвіду, проведених доказів та особливостей пацієнта;

    5. оцінка результатів виконаної роботи.

    Інформаційні ресурси, що підтримують засновані на

    доказах рішення в охороні здоров’я, можна представити у вигляді ієрархічної структури джерел ДМ: «оригінальні» дослідження в основі, «синтези» (систематичні огляди) вище основи, «синопсисы», супроводжуючі дослідження і синтези, і найбільш розвинена доказова інформаційна система» нагорі. Пошук доказів починається з найвищого рівня, доступного для цікавлячої проблеми. [5]

    Роль «системи» полягає в тому, щоб гарантовано в потрібний момент надати суму доказів щодо проблеми пацієнта. В даний час існують і доступні часткові моделі подібних систем:

    — Clinical Evidence BMJ Publishing Group — ресурс, що включає докази по широкому, постійно розширюється колі проблем;

    — The physician’s Information and Education Resource — ресурс з градацією доказів для внутрішньої медицини та швидкої допомоги;

    — harrison’s Principles of Internai Medicine — доказові дані з внутрішніх хвороб;

    — Evidence Based on Call — доказова швидка допомога;

    — Evidence Based Pediatric and Child Health — доказова педіатрія;

    — Evidence Based Cardiology — доказова кардіологія.

    «Синопсис» огляду або оригінального дослідження дає

    лише мінімум інформації, достатній для того, щоб підтримати дії лікаря: ACP Journal Club.

    «Синтези» являють собою узагальнення даних систематичних оглядів, засновані на вичерпних пошуках доказів, наукових оцінках проведених досліджень і систематичному узагальненні доказів, мета якого — сформувати точні відомості про ефективності медичних втручань на основі всіх наявних доказів: Cochrane Database of Systematic Reviews.

    Узагальнення нових доказів вимагає часу, тому системи, синопсисы і синтези обов’язково відстають від публікацій оригінальних досліджень мінімум на 6 місяців. Для пошуку оригінальних досліджень» у порівняно успішно можна скористатися метапоисковыми машинами, об’єднуючими доступ до багатьох мережевих послуг: SUMSearch або PubMed. [5]

    Потік інформації та публікацій про результати медичних досліджень величезний, до 8000 посилань, включаючи приблизно 350 рандомізованих досліджень, додаються до пошукової системи MEDLINE щотижня. Але тільки невелика частина цього — дослідження, які досить релевантні, щоб змінити існуючу практику. [6]

    Дослідження явно відрізняються гетерогенністю із-за відмінностей в методиці проведення, причому більшість робіт представляють позитивні результати. Лікарю, іноді дуже важко відрізнити доказову інформацію від просто описовій або реклами.

    Хоч якось вирішити цю проблему покликані систематичні огляди. Такі огляди — це наукові дослідження, де об’єктом вивчення є результати ряду оригінальних досліджень. Вони синтезують результати цих досліджень, використовуючи підходи, що зменшують можливість систематичних і випадкових помилок, головним з яких є відбір тільки якісно виконаних, переважно рандомізованих і порівнянних по матеріалу.

    Під практикою ДМ розуміють використання даних, отриманих з клінічних досліджень у повсякденному кліні-

    ської роботі лікаря. Дані КИ, як правило, не використовуються безпосередньо в практиці.

    Практичну реалізацію принципи ДМ знаходять у клінічних посібниках і протоколах. Стандарти діагностики і лікування, існуючі в більшості зарубіжних країн, базуються на дослідженнях, проведених у відповідності з принципами ДМ. Відсутність же уявлень про ці принципи у лікарів призводить до нерозуміння з їх боку необхідності використання стандартів діагностики та лікування у практичній діяльності.

    Клінічні керівництва призначені для практикуючих лікарів і дозволяють трансформувати результати наукових досліджень в рекомендації з найкращої клінічної практики. Протоколи адресовані організаторам охорони здоров’я, на їх основі розробляються стандарти — вимоги до обсягу та якості гарантованої медичної допомоги. [3]

    Небажання медичних працівників лікувати хворого у відповідності з досягненнями ДМ пояснюється не тільки їх незнанням або впертістю.

    У систематичному огляді, присвяченому поширенню інновацій в охороні здоров’я на організаційному рівні, виділено ряд ключових чинників, які обумовлюють готовність людей приймати інновації [7]:

    1. Загальні психологічні особливості (стійкість до невизначеності, інтелектуальні здібності, цінності, стиль навчання);

    2. психологічні особливості, які залежать від зовнішніх обставин (наявність мотивації, потреб);

    3. Значення, яке бачить людина в тій чи іншій інновації;

    4. Природа рішення про прийняття інновації (непередбачене, колективне, офіційне);

    5. Занепокоєння і потреба в інформації (загальна, практична, розвивальна, адаптаційна інформація).

    Слід зазначити і такий важливий факт, як міжособистісний вплив, яке особливо велике при спілкуванні лікарів та представників фармацевтичних компаній.

    Сам термін «доказова медицина» викликає неоднозначне ставлення лікарів. Кожен лікар цілком обгрунтовано вважає, що він у своїй практиці орієнтується на реальні наукові факти, однак чи так це насправді?

    У літературі часто цитується стаття, у якій автори вказують на те, що якщо медична практика базується не на доведених фактах, то в її основі лежать [8]:

    — авторитет лікаря («збільшення числа однотипних помилок зі збільшенням стажу роботи»);

    — пристрасність («емоційний вплив на більш спокійних колег і родичів хворих»);

    — зовнішній вигляд («хороший загар, шовкова краватка, статечна поза») і красномовство;

    — провидіння («покладаються на волю божу»);

    — невпевненість («від почуття розгубленості та відчаю рішення зовсім не приймаються»);

    — нервозність («в умовах постійного страху перед судовим процесом лікар призначає надмірне обстеження і лікування»);

    — самовпевненість («в основному для хірургів»);

    В останні роки відмічається явна тенденція до більш широкого використання в практиці перевірених методів лікування, ефективність яких доведена в адекватних клінічних дослідженнях.

    ДМ знаходить все більше прихильників серед практикуючих лікарів. Так, за даними дослідження 72,3 % британських лікарів згодні, що застосування ДМ покращує результати лікування пацієнтів, при цьому більше 85% в змозі пояснити (або розуміють) принципи ДМ. [9]

    Тим не менш, з боку лікарів зберігається обережне ставлення до даними ДМ. Одне з головних критичних зауважень, спрямованих на ДМ, стосується проблеми застосування глобальних доказів до окремим пацієнтам. Сумніви в об’єктивності КИ породжують тенденцію розглядати ДМ як використання спрощених керівних принципів, розроблених експертами. Суперечать один одному рекомендації створюють умови для сумнівів в об’єктивності і нейтралітет ДМ [10].

    У зв’язку з цим необхідно зауважити, що технології ДМ дозволяють певною мірою отримувати певні результати у групи пацієнтів з аналогічними клінічними проявами захворювання незалежно від особистісних особливостей пацієнта, переваг лікаря, фінансових можливостей.

    тобто результати ДМ являють собою певну ідеалізовану модель, яка завжди відрізняється від реальної медичної практики. В основі практики ДМ лежить використання кількісних відомостей, отриманих у дослідженнях на групах пацієнтів, при прийнятті рішень у конкретних пацієнтів. [11]

    Впровадження принципів ДМ в практику — вкрай складний процес. Основні складності пов’язані з браком часу, навичок і інформаційного доступу.

    Успішному впровадженню принципів ДМ в практику має сприяти переконання, що ДМ не є загрозою для традиційного досвіду і не підміняє собою клінічне мислення.

    ДМ — сумлінне, явне і розумне використання поточних кращих обґрунтованих доказів стосовно прийняття рішень щодо надання медичної допомоги індивідуальним пацієнтам. Практика ЖМ передбачає об’єднання індивідуального професіоналізму з найкращим доступним зовнішнім обґрунтованим доказом, отриманими із систематичного дослідження. Під індивідуальними клінічними професіоналізмом розуміється кваліфікацію та клінічне мислення, придбані в процесі накопичення клінічного досвіду в клінічній практиці. [12]

    ДМ передбачає інтеграцію особистого клінічного досвіду з кращими клінічними даними систематичних наукових досліджень. [13]

    Освоєння технологій ДМ вносить цілий ряд змін в медичну практику і науку, у взаємини пацієнта з лікарем і лікаря з державою [14]:

    — дозволяє зменшити кількість лікарських помилок, полегшити процес ухвалення рішення для лікарів, адміністрації ЛПУ і юристів;

    — відіграє роль «захисту» від тиску фармацевтичної промисловості, дозволяє нейтралізувати вплив інших фахівців, засобів масової інформації, протистояти вимогам пацієнтів;

    — забезпечує раціональне використання ресурсів охорони здоров’я за рахунок відмови від застосування високовитратними і неефективних технологій.

    Головним завданням впровадження принципів научнообоснованной практики слід вважати поліпшення якості і ефективності медичної допомоги.

    Поняття Evidence-Based Medicine (EBM, доказова медицина) and Clinical Quality Improvement (CQI, підвищення якості) завжди розглядаються паралельно, вони мають однакові цілі, але зосереджуються на різних галузях проблеми. EBM зосереджена на виконанні правильних речей»: дії, які мають найкращі докази від бази знань, тоді як CQI зосереджена на тому, щоб «робити речі правильно»: засвідчити, що дії зроблені повністю, ефективно і достовірно. EBM і CQI доповнюють один одного, направляючи як «робити правильні речі правильно». [6]

    Література

    1. Evidence-Based Medicine Working Group [Corporate Author]. Evidence-based medicine. A new approach to teaching the practice of medicine. // JAMA. 1992 Nov 4;268(17):2420-5.

    2. Дейвс М. Саммерскілла У. Глацио П. Картабеллотта А. і співавт. Сицилійська декларація з питань доказової медицини. // Міжнародний журнал медичної практики. — 2005. — №6. — С. 12-17.

    3. Петров в. І. Негода С. В. Медицина, заснована на доказах. М. ГЕОТАР-Медіа, 2009. — 144 с.

    4. Хенеган К. Баденоч Д. Доказова медицина. Пер. з англ. / під ред. акад. РАМН в. І. Петрова. — М. Геотар-Мед, 2011. -144 с.

    5. Страус Ш. О. та співавт. Медицина, заснована на доказах. — М. Геотар-Мед, 2010. — 309 с.

    6. Glasziou P, Ogrinc G, Goodman S. Can evidence-based medicine and clinical quality improvement learn from each other? // BMJ Qual. Saf. 2011 Apr;20 Suppl. 1:i13-17.

    7. Greenhalgh T, Robert G, Macfarlane F, Bate P, Kyriakidou O. Diffusion of innovations in service organizations: systematic review and recommendations. // Milbank Q. 2004;82(4):581-629.

    8. Isaacs D, Fitzgerald D. Seven alternatives to evidence based medicine. // BMJ. 1999 Dec 18-25;319(7225): 1618.

    9. Davies KS. Evidence-based medicine: UK doctors' attitudes and understanding. // Int. J. Evid. Based Healthc. Sep 2011;9(3):265-73.

    10. Duggal R, Menkes DB. Evidence-based medicine in practice. // Int. J. Clin. Pract. Jun 2011;65(6):639-44.

    11. Гринхальх Т. Основи доказової медицини. Пер. з англ. М. Геотар-Мед, 2009. — 240 с.

    12. Straus SE, Richardson WS, Paul Glasziou, Haynes RB Evidence-based Medicine: How to Practice and Teach EBM Third Edition. Churchill Livingstone: Edinburgh, 2005, 299 p.

    13. Sackett, D. L. et al. (1996) Evidence based medicine: what it is and what it isn't. // BMJ 312 (7023), 13 January, 71-72.

    14. Freddi G, Roman-Pumar JL. Evidence-based medicine: what it can and cannot do. // Ann. Ist. Super. Sanita. 2011;47(1):22-5.

    Короткий опис статті: доказова медицина ДОКАЗОВА МЕДИЦИНА: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА, Кобелевская Н. Ст. — тема наукової статті з медицини і охорони здоров’я, текст науково-дослідної роботи наукова стаття безкоштовно на тему ДОКАЗОВА МЕДИЦИНА: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА текст наукової роботи з медицини та охорони здоров’я з наукового журналу Ф?Н-Наука

    Джерело: ДОКАЗОВА МЕДИЦИНА: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА — тема наукової статті з медицини і охорони здоров’я, читайте безкоштовно текст науково-дослідної роботи в електронній бібліотеці КиберЛенинка

  • Також ви можете прочитати