Основні методи діагностики інфекційних хвороб

28.09.2015

Основні методи діагностики інфекційних хвороб

Розпізнавання інфекційних хвороб, особливо в ранній період їх розвитку, нерідко представляє великі труднощі. Тільки ретельне зіставлення всіх клінічних, епідеміологічних і лабораторних даних, а також результатів спеціальних досліджень (наприклад, рентгенограма легенів і постановка шкірної алергічної проби при бронхопульмональной формі туляремії) дозволяє встановити правильний діагноз інфекційного захворювання.

Вже при первинному огляді хворого вдома чи в амбулаторії лікар (фельдшер) повинен прагнути з’ясувати всі епідеміологічні дані, які могли б полегшити розпізнавання інфекційної хвороби. При цьому повинні бути враховані перенесені раніше інфекційні хвороби, профілактичні щеплення, що були за останні 25 днів контакти з інфекційними хворими чи бактеріоносіями, наявність епізоотії в даному районі, санітарно-гігієнічні та природні умови, в яких жив хворий за останній час, дотримання ним вимог особистої гігієни, виявлення на хворому, його білизна або одяг ектопаразитів, сліди укусів (тварин або кровосисних паразитів), первинні ефекти на місці впровадження інфекції.

При підозрі на епідемічний гепатит (хвороба Боткіна), інкубаційний період якого може досягати 1 ‘/м—2 місяців, а у випадках парентерального («шприцевого») зараження подовжується до 6 місяців, необхідно ретельно з’ясувати контакти, що були з хворими, вироблені даній особі ін’єкції, взяття крові, які робилися хворому за вказаний період. Якщо при огляді хворого виникає підозра на стовбняк, то необхідно ретельно з’ясувати, чи не було у хворого за останні 2-3 місяці травм шкіри і поранень, особливо таких, які супроводжувались забрудненням землею. У всіх випадках слід пам’ятати про максимальній тривалості інкубаційного періоду тієї чи іншої інфекційної хвороби. Необхідно вносити перераховані відомості про епідеміологічному анамнезі в супровідну картку, з якої хворий поступає в лікарню. Ці дані повинні бути ретельно зібрані й у приймальному відділенні інфекційної лікарні від самого хворого, його родичів та супроводжуючих осіб

Слід звернути велику увагу на анамнез хворого — на його скарги і найбільш ранні ознаки захворювання, помічені як самим хворим, так і оточуючими його особами (озноб, блювота в перші години захворювання, втрата свідомості і т. п.).

Потім слід перейти до збирання відомостей, які характеризують стан хворого на даний момент. Всі отримані дані фіксують в історії хвороби.

Стан нервово-психічної сфери та свідомості (збудження, «оглушення», кома, різка загальмованість, несвідомий стан, марення, агресивні дії тощо), поряд із скаргами на відчуття тих чи інших болів (наприклад, при русі очних яблук у хворих на грип або в литкових м’язах при поворотному тифі), має дуже важливе значення для діагностики багатьох інфекційних хвороб.

Дослідження нормальних і патологічних рефлексів, виявлення менінгеальних симптомів доповнюють картину патології нервової системи інфекційного хворого.

Важливі симптоми можуть бути отримані для діагностики інфекційних хвороб при огляді шкірних покривів і видимих слизових оболонок. Так, наприклад, в перші 3-4 дня захворювання висипним тифом характерна гіперемія і одутлість обличчя, ін’єкція судин склер і кон’юнктив; на 4— 6-й день хвороби з’являється розеолезная або розеолезно-пе-техиальная поліморфна висипка з переважною локалізацією на бічній поверхні грудної клітки і на згину котельної поверхні рук.

Розеола являє невелике (2-3 мм в діаметрі) рожева пляма, що зникає при розтягуванні шкіри; вона утворюється в результаті запальних змін і розширення в цьому місці дрібних судин шкіри. Форма розеоли може бути правильною, округлої (черевний тиф) або витягнутої з фестончатими, зазубреними краями (висипний тиф).

Петехії представляють точкові крововиливи в шкіру, що не зникають при розтягуванні шкіри або натисканні на неї (висипний тиф, сепсис).

Папульозний висип, що з’являється у хворих на кір, складається з ряду дрібних округлої форми елементів висипання рожевого кольору, що піднімаються над поверхнею шкіри. При деяких інфекційних хворобах на шкірі утворюються пухирці, наповнені прозорим (вітряна віспа) або гнійним (натуральна віспа) вмістом: в першому випадку їх називають везикулами, у другому — пустулами.

Характерні висипання на слизовій оболонці рота з’являються при кору в її продромальному періоді (симптом Бєльського—Філатова—Коплика) і ящуре (афти).

Винятково велике значення мають симптоми ураження шкіри і підшкірної клітковини у місці вхідних воріт інфекції; це — первинний афект, який може бути представлений у вигляді: 1) великої багряного кольору папули при укусі кліща у випадках зараження кліщовим риккетсиозом; 2) утворення виразок на шкірі при шкірному лейшманіоз і виразково-бубонною формою туляремії; 3) характерного сибіреязвенного карбункула і т. п.

Багатьом інфекційним хворобам властиво збільшення регіонарних (за місцем впровадження інфекції) лімфатичних вузлів (туляремія, бубонна чума). У ряді випадків інфекційні хвороби супроводжуються ураженням суглобів. Так, наприклад, при сформувалася клінічній картині хвороби, особливо у фазі локальних поразок, спостерігаються обмеження рухливості, болі в окремих великих суглобах і збільшення їх розмірів. Фіброзіти, целюліти, бурсити — ось симптоми, нерідко зустрічаються при підгострому і хронічному бруцельозі.

Клінічне і рентгенологічне дослідження органів дихання, аналіз мокротиння дозволяють виявляти дуже важливі для діагностики дані (легеневі форми сибірської виразки, туляремії та чуми).

При дослідженні серцево-судинної системи інфекційного хворого можна виявити ряд істотних симптомів.

Так, наприклад, у хворих на черевний тиф у гарячковому періоді спостерігається відставання частоти пульсу від рівня температури (відносна брадикардія), а нерідко і двохвильовий пульс (дікротія).

При огляді зіву звертають увагу на стан слизової оболонки рота, мигдаликів, твердого і м’якого неба. Наявність на слизовій оболонці щік дрібного лускатого лущення у вигляді білястий купок слущенного епітелію (симптом Бєльського—Філатова—Коплика) є важливим діагностичним ознакою кору у продромальному періоді. Поряд з цим, бачачи.на мигдалинах хворого окремі «острівці» сірувато-білого кольору, що щільні плівки фібрину, слід в першу чергу подумати про дифтерії зіва. Збільшення однієї з мигдаликів, поверхневий некротичний наліт на ній і регіонарний (підщелепної) лімфаденіт дають підставу запідозрити ангінозний-бубонну форму туляремії.

Не менш важливий для діагностики огляд мови. Набряковий, збільшений язик, з відбитками зубів по краях, покритий зі спинки сіруватим нальотом так, що його краї та кінчик залишаються чистими і мають червоний колір, — дуже характерний симптом черевного тифу; типовий вид мови при чумі («крейдяний» мова) і на 3-й день захворювання на скарлатину (5, див. кольорову вклейку). Оглядаючи живіт хворого, потрібно відзначити його величину, конфігурацію (роздутий або втягнутий), болючість при пальпації на тому чи іншому ділянці. Вельми характерно здуття живота (метеоризм) при черевному тифі, що залежить від скупчення газів у кишечнику у хворих. Болючість і спазм сигмовидної кишки спостерігаються при дизентерії; бурчання при пальпації в правій здухвинній області характерно для черевного тифу.

При багатьох інфекційних хворобах спостерігається збільшення печінки і особливо збільшення селезінки як органів, що містять у великій кількості ретикуло-ендотеліальні елементи; у розвитку ж ряду інфекційних захворювань ретикуло-ендотеліальна система бере безпосередню участь. Особливо різко селезінка збільшується при малярії, поворотному тифі та лейшманіоз.

Ретельне клінічне дослідження всього організму хворого, використання різних методів інструментальної діагностики (включаючи ректороманоскопію для огляду нижнього відрізка товстої кишки у хворих на дизентерію або рентгенограма легенів при легеневій формі туляремії) з урахуванням динаміки появи, наростання і убування клінічних симптомів дозволяють отримати дані, які дуже важливі для діагностики інфекційної хвороби.

Кажучи про засади діагностики інфекційних хвороб, не можна пройти повз тих чинників, які за останні роки справляють істотний вплив на клінічну симптоматологію цих захворювань і обов’язково повинні враховуватися при постановці діагнозу.

В даний час ряд інфекційних хвороб, що спостерігаються на території СРСР, істотно відрізняється за своїм клінічним перебігом від тих хвороб, які зустрічалися в минулому, 20-50 років тому. Зазначені особливості залежать в першу чергу від підвищення загальної реактивності і опірності організму людини, що пов’язано з поліпшенням матеріально-побутових умов широких верств населення у нашої країні, з його безперервно зростаючим добробутом. Зміни клінічної картини ряду захворювань за останні роки сприяли широко застосовуються щеплення, які не тільки різко скоротили загальну захворюваність, але в тих випадках, коли хвороба все ж розвивається, надають їй більш сприятливий перебіг (атипові, стерті форми). Ці особливості відображені в підручнику.

Говорячи про сучасний перебігу окремих інфекційних хвороб, слід особливо підкреслити, що клініка дизентерії змінилася вже з 1937-1942 рр .. завдяки изменениям1 етіологічного профілю хвороби, зникнення токсигенних штамів збудників виду Григор’єва—Шига, внаслідок широкого застосування в терапевтичній практиці сульфаніламідних препаратів (а в подальшому і антибіотиків).

Відзначалися після 1948 р. протягом кількох років аж до ліквідації висипного тифу до 1954 р. випадки цього захворювання спорадичного характеру мали більш легкий перебіг порівняно з тим, яке було типовим для класичної клініки хвороби. Цей факт потрібно пов’язувати насамперед із збільшеною загальною опірність інфекцій серед населення СРСР, що стало результатом неухильного підвищення життєвого рівня народу. Зниження вірулентності збудника (рикетсій Провачека) за рахунок його більш рідкісних пасажів через організм людини, а також зменшення яка інфікує дози (внаслідок малого накопичення рикетсій в організмі воші) пояснювалися рідкістю і незначною інтенсивністю зустрічався у окремих осіб педикульозу з одночасним збільшенням тривалості життя заражених рикетсіями вошей; ці фактори в свою чергу обумовлювали більш легкий перебіг висипного тифу у випадках, що спостерігалися в 1948— 1953 рр. Необхідно враховувати також, що внаслідок змінюється імунітету колективу протягом однієї і тієї ж інфекційної хвороби (наприклад, дифтерії) може істотно варіювати.

Серед різних методів лабораторної діагностики важливу роль відіграє клінічне дослідження крові і сечі. Підвищений вміст в крові лейкоцитів із збільшенням відсотка нейтрофільних клітин і зрушенням лейкоцитарної формули вліво характерно для висипного тифу і ряду інших інфекцій. Разом з тим зменшення загальної кількості лейкоцитів (лейкопенія) з відносним лімфоцитозом і ан-еозинофілією типово для черевного тифу у розпал захворювання.

При багатьох інфекційних хворобах можуть бути встановлені типові зміни картини крові (загальна кількість лейкоцитів в 1 мм3 крові та лейкоцитарна формула). Дещо рідше спостерігаються зміни «червоної крові». При окремих інфекціях, наприклад при вісцеральному лейш-маніозе, спостерігається значна гіпохромна анемія (табл. 1).

При дослідженні сечі інфекційних хворих нерідко виявляється лише незначна гарячкова альбумінурія. Однак при таких захворюваннях, як жовтяничний лепто-спироз (хвороба Вейля — Васильєва), або геморагічний нефрозо-нефриту, спостерігається виражена альбумінурія, гематурія, циліндрурія.

Важливу роль в постановці діагнозу відіграє аналіз температурної кривої, яка при багатьох інфекційних хворобах вельми характерна (кір, натуральна віспа, поворотний тиф, триденна і чотириденна малярія та ін).

Для підтвердження діагнозу інфекційних хвороб в сучасній клініці широко користуються рядом специфічних лабораторних досліджень.

Досить обмежене, хоча і дуже важлива, застосування знаходить бактеріоскопічний метод — виявлення збудників інфекційних хвороб у крові хворих шляхом мікроскопії пофарбованих препаратів крові (мазок або товста крапля крові, 6). Цей мікроскопічний метод лабораторної діагностики використовується, зокрема, для розпізнавання поворотного тифу (виявлення в крові спірохет) і малярії (виявлення плазмодіїв всередині еритроцитів), що є дуже важливим для підтвердження діагнозу у випадках, коли були виявлені збудники цих захворювань.

Значно розширюються можливості бактериоскопической діагностики завдяки застосуванню флуоресцентних антитіл за Кунсу з подальшою люмінесцентної мікроскопією.

Досить широко застосовується бактеріологічний метод діагностики, заснований на виділенні збудника з крові, жовчі, сечі або калу хворого, які засіваються на спеціальні живильні середовища; зокрема, бактеріологічний метод використовують для підтвердження діагнозу багатьох кишкових інфекційних хвороб (черевний тиф, харчові токсикоінфекції, дизентерія; див. додаток 2). Слід зауважити, що застосування цього методу обмежується відсутністю відповідних поживних середовищ і труднощами виділення збудника з організму хворого при багатьох інфекційних захворюваннях, особливо тих, які викликаються фильтрующимися вірусами.

6. Взяття крові на предметне скло (а), приготування мазка (б).

Про етіології інфекційної хвороби можна судити також за непрямими — імунологічним — показниками. Із запропонованих до цього часу імунологічних методів дослідження найбільш широке застосування в лабораторній практиці знаходять серологічні реакції (від слова serum — сироватка), які засновані на виявленні в сироватці крові хворих антитіл (найчастіше аглютинінів) до вбитої чи живої культури збудника відповідного інфекційного захворювання. Особливо часто застосовується реакція аглютинації, техніка постановки якої дуже проста.

Реакції аглютинації знаходять застосування при черевному тифі (реакція Відаля), бруцельозі (реакція Райта) та багатьох інших інфекційних хворобах. Характерною особливістю реакції аглютинації є те, що вона стає позитивною, не в ранні терміни хвороби, а лише в її розпалі, з наростанням титру по мірі подальшого її течії.

Для підтвердження діагнозу окремих інфекційних хвороб можна користуватися і алергічними шкірними пробами. Для постановки шкірної проби в товщу шкіри тонкою голкою шприца вводять 0,1 мл діагностичного препарату (наприклад, при бруцельозі — бруцеллина, який представляє фільтрат 3-тижневої бульонной культури бруцел). При наявності захворювання бруцельозом через 24 години після постановки проби Бюрне (див. 5) на місці введення бруцеллина утворюється ділянка гіперемії, оточений ін-фильтративным валиком (алергічна реакція позитивна). Такий же алергічний метод діагностики може застосовуватися і при інших захворюваннях, наприклад при туляремії, з використанням для цієї мети тулярина, який вводять внутрішньошкірно в об’ємі 0,1 мл; тулярин являє суспензії убитих туляремійних бактерій з визначеним вмістом мікробних тіл в 1 мл препарату.

При постановці діагнозу інфекційного захворювання потрібно рахуватися з можливою зоною географічного поширення хвороби. Так, лейшманіози, лихоманка паппа-тачі і ряд інших інфекційних хвороб відрізняються природного осередкових. Внаслідок цього можливість захворювання лихоманкою паппатачі або лейшманіозом в середній смузі або в північних районах СРСР повністю виключається, а тому проводити диференціальний діагноз з цим захворюванням в зазначених місцевостях немає ніякої необхідності (крім випадків приїзду хворих з південних районів країни, ендемічних щодо лихоманки паппатачі). Разом з тим таке захворювання, як кліщовий енцефаліт, може зустрічатися не тільки в тайгових районах Сибіру, але і в Удмуртської АРСР і в деяких інших районах країни. Геморагічна лихоманка з нирковим синдромом зустрічається не тільки на Далекому Сході, але й на Уралі, в Калінінській, Ярославської, Тульської та інших областях. Ось чому так важливо знати нозогеографию інфекційних хвороб.

Короткий опис статті: діагностика інфекційних захворювань

Джерело: Основні методи діагностики інфекційних хвороб

Також ви можете прочитати